У Покровському районі Кривого Рогу пройшла жалобна панахида за полеглим воїном Михайлом Баклагіним. Попрощатися з бійцем до будинку, де він мешкав, прийшли його рідні, друзі та бойові побратими, з якими він пліч-о-пліч боровся за свободу рідної землі під Бахмутом.

Молодий Герой з позивним «Малий» не дожив трохи більше тижня до свого 23-річчя. 1 вересня він пішов у засвіти у шпиталі через важке поранення.

«Втратили ми його не в бою, а в дорозі, – з гіркотою згадує побратим Матвій. – Ворожа артилерія накрила наш броньовик і Михайло був тяжко поранений. Його швидко доправили до шпиталю, але медики не змогли врятувати життя воїна. Це сталося на Бахмутському напрямку, поблизу Кліщіївки».

Цьому трагічному дню передував довгий бойовий шлях, що розпочався з перших днів війни. Бив окупанта наш земляк у складі славетної 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Спочатку був артилеристом, потім став розвідником, і до того ж відпрацьовував позиції як снайпер. Стати професійним військовим прагнув з юності.

«Міша навчався у 62-й школі, деякий час працював на АМКР. Коли відслужив строкову службу – відразу підписав контракт, це було перед війною, – розповідає сестра нашого захисника Валентина. – Нас в родині четверо, окрім мене, у Михайла ще є сестра і брат Дмитро, який теж давно на передовій. Вони воювали разом. Пройшли чи не всі гарячі точки – на Сумщині, Харківщині, Донеччині. Михайло був важко пораненим – куля наскрізь пронизала кістки руки, зачепила груди та розірвалася біля серця. Його оперували, ледь врятували…».

Побратими бійця кажуть: «Малий» мав ще пів року відновлюватися після поранення, але повернувся на фронт. Понад усе хотів воювати до Перемоги. Рука у нього не функціонувала увповному обсязі. Але виконував свої обов’язки на «відмінно».

«Ми ходили вдвох на завдання, – поділився побратим  на псевдо «Трінер». – Він ніколи не боявся. Сам просився піти. Коли отримав перше поранення на Бахмутському напрямку, я його виніс з поля бою… Михайло завжди був позитивним. Вірив в Перемогу. Посміхався, навіть коли по нам «працювали» з танків… Ніколи нікого не ображав, не сперечався. Всіх дивувала його вихованість. Навіть «міцного» словечка ніколи собі не дозволяв».

«Молодий, безстрашний, завзятий, – характеризує товариша боєць Матвій. – Мав дуже багато знань, і прагнув покращувати свій професійний рівень. А ще – улюбленець всіх. Завжди на позитиві…»

Людям бракує слів через біль.

«У Михайлика залишилася кохана дівчина. Він знайомив її з нами, – каже сестра воїна. – Думала, що скоро купуватиму квіти на весілля. Не на похорон…»

Стиха лунають слова молитви над труною. Потім – гучні постріли на честь гідного сина Кривого Рогу, який віддав своє молоде життя за Україну. Вклоняємося. Пам’ятаємо. Вічна слава!

новини Кривий Ріг LIFE