В Україні завершилася епопея із законом про національні меншини, від якого залежить євроінтеграція нашої країни. Президент підписав фінальну версію, яка має задовольнити всіх: представників нацменшин, західних партнерів та етнічних українців. Чому нардепи взагалі вирішили змінити закон про нацменшини і які проблемі моменти у ньому все ще лишаються — пояснили аналітики Центру спільних дій.

З чого все почалося?

Попередню версію закону про нацменшини ухвалили ще наприкінці 2022-го року. Тоді як іноземні й українські експерти, так і самі представники нацменшин критикували рішення. Тоді нардепи недопрацювали і пропустили в законі чимало неточностей. Наприклад, можна було дублювати вивіски та вказівники мовою нацменшини у тих містах і селах, де ця нацменшина становить значну частину населення, але як визначити, що це за міста й села — залишалося загадкою.

Попередній закон встиг набути чинності, але восени 2023-го нардепи нарешті взялися його переписувати. Депутати не кардинально змінили текст рішення, однак зробили його чіткішим. Наприклад, прописали визначення спеціалізованої книгарні нацменшин. Вирішили, що Кабмін визначатиме, чи становить нацменшина значну частину населення в якомусь місті. Дозволили в таких населених пунктах дублювати рекламу мовою нацменшини. Однак якщо якийсь підприємець на Закарпатті вирішить продублювати рекламу угорською мовою більшим шрифтом, ніж українською, це вже буде порушенням.

В Центрі спільних дій вітали це рішення, адже закон має бути чітким та однозначним. Із нього представники нацменшин мають розуміти, що ж саме Україна їм гарантує. Але на цьому історія не завершилася.

Кілька «але» від Єврокомісії

У листопаді Європейська комісія оцінила старання України на шляху до Євросоюзу. Вона рекомендувала почати переговори про вступ із маленьким “але”. Щодо кількох питань європейці досі мали зауваження. Серед них – багатостраждальний закон про нацменшини.

Уряд швидко відреагував та подав новий законопроєкт зі змінами. Громадськість миттєво його розкритикувала. В Центрі спільних дій пояснили, в чому була проблема.

Фактично, урядовці вирішили зробити «гірше» і нацменшинам, і українцям. По-перше, вони дозволили використовувати мову нацменшини на рівні з українською в школах. Напевно, цій нормі аплодував угорський уряд Віктора Орбана. Але для самих представників нацменшини користі від неї небагато. Без знання української вони не зможуть навчатися в українських вишах та обіймати державні посади. Та й загалом інтегруватися за межами свого регіону.

По-друге, уряд запропонував зменшити частку української на телебаченні й радіо на користь мов нацменшин, зокрема й російської. А ще — дозволити створювати російськомовні книгарні. Десь ми таке вже бачили і повторювати точно не хочемо.

Повторної русифікації не буде

Хороша новина, на думку аналітиків, у тому, що парламентарі та урядовці відреагували на критику. Вони доопрацювали рішення і виключили з нього всі русифікаторські норми. Тепер можна не боятися нового засилля російської музики на радіо чи російських книжок на полицях книгарень.

Але є й менш приємна новина. Норма про використання мов нацменшин у школах залишилася в законі. Попри результати голосування, держава все одно має працювати над тим, щоб представники нацменшин добре знали українську. Зокрема друкувати якісні підручники та готувати вчителів. Це завдання не одного закону, а системної державної політики. Якщо вона буде ефективною і інклюзивною, виграють всі. І нацменшини, і сама держава.