Через два роки повернувся на щиті криворізький захисник Костянтин Левченко. Жалобну панахиду за Героєм сьогодні відслужили у Спасо-Преображенському кафедральному соборі.

Неймовірної, унікальної хоробрості людина, – згадує про нього командир взводу Дмитро.

«Він мене на такі небезпечні, але прораховані  завдання іноді спонукав… Знав, що я йому ніколи не відмовлю. Навіть коли було страшно і надзвичайно кепсько, Костя завжди міг бадьоро підтримати, бо точно знав, результат буде гарний. Надзвичайно харизматична і сміла людина була», –  розповідає військовий.

Костянтин Левченко пішов на фронт добровольцем ще у часи АТО. Знову вирушив на захист країни через повномасштабне вторгнення. Воював на Донецькому, Луганському та Харківському напрямках. Мав кілька поранень.

Перед великою війною мешкав у Бучі, пережив страшну окупацію, звірства росіян. Бачив це на власні очі. Попри все, зміг забезпечити не лише власну родину, а й тих, хто був поруч, харчами, безпечним місцем. Люди були врятовані.

«У мене є унікальне фото, яке яскраво демонструє, яким був Костя, – говорить комвзводу, – Це був перший мій штурм, перший контакт з ворогом і перші смерті побратимів у бою. Все, що пережив – у мене на обличчі. А Костя навіть в цій ситуації повторював: «Я живий, йдемо далі», – згадує Дмитро.

Загинув Костянтин Левченко влітку 2022 року на Луганщині. Завдання було взяти позицію, з якої перед тим вибили наших хлопців. За попередньою інформацією вона мала бути вільною, але на українців там вже чекав ворог.

«У нас була команда на двох  БМП зайти на ці позиції, залишеними попереднім підрозділом і зайняти їх. Рухатися мали поступово.  Спочатку перша машина, потім – друга. Костя був у першій… За пів години нам повідомили, що їх накрило артилерією. Кості відірвало обидві ноги, інших – тяжко поранило і контузило. Костя прикривав, тому вийти не встиг…» – згадує Дмитро.

Командир всі ці два роки знав точку, на якій залишилися понівечені тіла Костянтина та інших, але забрати їх змоги не було – там вже міцно стояли росіяни.

І два роки рідні, близькі, знайомі  плакали, сумували і сподівалися, що Костя живий.  Припускали, що  у полоні, –  розповідає дружина дядька Тетяна.

«Цю дитину я знала  багато років. Навіть маленький він був моторний і швидкий. До бабусі часто в село приїздив, допомагав. Дуже любив Україну… А всі навколо любили Костю, дуже гарна була людина… Ми ніколи його не забудемо, пам‘ятатимемо завжди», – тихо каже жінка.

У Героя залишилась родина: батьки, рідний брат, дружина і донька.

Вічна шана полеглому Воїну! Світла пам‘ять і низький уклін!

Джерело: ТРК Рудана