“Це не може бути Коля, ну як так?” Приголомшено й розпачливо реагують криворіжці та всі, хто близько знав нашого відважного земляка Миколу Скідана, на звістку про його загибель. 

Микола Скідан на псевдо “Восток” загинув на Покровському напрямку фронту. Микола воював ще з 2014 року, служив у 40-му батальйоні Кривбас, завзято гнав російських зайд із українського Донбасу. У 2015 році був нагороджений відзнакою президента – медаллю «За мужність». Згодом вступив до лав 17-ї танкової бригади. Його знали і любили у війську, цінували за хоробрість, веселу вдачу й командирські здібності. Наш земляк мав важкі поранення, але відновившись, знову вперто ставав до бою.

Вже у складі 37-го батальйону Микола воював під Авдіївкою, Маріуполем та Широкиному на Донеччині.

«Мав честь служити під твоїм командуванням. Пробач, командире…Не довіз я тебе живим…не встиг», – з болем написав про загибель побратима Костянтин Шмагайло.

Був небайдужим до життя міста, кипів активністю й допомагав волонтерам. Надавав підтримку й розраджував усіх, кому це було потрібно. 
 

Вічна і світла пам’ять нашому відважному землякові, Воїну, Захиснику, Визволителю! Дякуємо тобі за Україну!

Відомий військовий, блогер і письменник Олексій Петров виклав у своїй новій книзі спогади про нашого земляка, присвятивши йому окрему главу:

“Грьобана війна. Ще одна глава книжки фактично перетворилась на некролог або на розповідь «Яким він хлопцем був». Майже тиждень Восток, невисокий кремезний боєць, ходив сам не свій. З ранку до вечора він засипав комбата ідеями. Душа Колі вимагала розмаху. Часті вогневі контакти в самому Широкіному і зіткнення з диверсійними групами противника швидко йому набридли. Не той масштаб і ніякого креативу.
– Анатолійовичу, я ось що придумав. – Коля всівся на край табуретки і благально втупився у комбата.
– Навіть слухати не хочу, – відмахнувся Соболь.
Треба знати підполковника Лобаса, щоб не втратити інтерес до своєї ж ідеї після таких слів. Йому доводилося щодня вислуховувати сотні геніальних пропозицій щодо того, як за один день звільнити всю Україну. Ось тільки більша частина подібних пропозицій була авантюрою. А такі циркові номери на війні часто обертаються втратами. Але Восток чудово вивчив характер командира батальйону і, пропустивши різку відповідь повз вуха, ще ближче посунувся до ліжка, на якому лежав підполковник.
– Командиру, та зачекайте… Хоч вислухайте. – Від хвилювання, боєць почав часто моргати, ніби мошка потрапила в око.
– Ну?
– Я уже кілька днів сиджу на очисних з біноклем. Аж очі болять.
– І що ти там набачив? – спокійно спитав комбат, не відриваючись від художньої книжки.
Восток якимось шостим почуттям розпізнав у голосі Соболя ретельно приховані нотки інтересу і одразу виклав свій план:
– На північній околиці є непомітний будиночок. Там у цих козлів склад із бека. Зуб даю. Занадто часто «Урал» туди під’їжджає. Вчора якісь ящики тягали. – Коля від хвилювання спітнів і розстебнув бушлат. – Якщо вискочити на «мішці», то з двох пострілів ми рознесемо цю халабуду, як бульдозер собачу будку.
– А якщо на крейсері? – Соболь хитро посміхнувся.
– Шо?.. Ой, командире, вам би тільки хохмити. – Коля зсунув на потилицю чорну плетену шапочку. – Я вже з танкістами Редіса перекалякав. Вони готові.
– От ти і впертий. – Комбат закрив книгу. – Пішли до карти.

Коля ще раз у всіх подробицях виклав свій план. Лобас слухав його, не перебиваючи, лише жовна ходили на вилицях.
– Скільки позицій підготував?
– Поки що три. Я шо дурень двічі з однієї і тієї ж точки працювати?
– Знаю, що не дурень, але спитати мушу! – Комбат замислився. – Добре. Умовив. Кого з собою береш?
– Нікого. Сам впораюся. Менше людей менше уваги.

За день наші бійці стали свідками незвичної картини. Танк Т-64, розкидаючи у всі боки грудки рудої глини, галопом вилетів на раніше підготовлену позицію. Все б нічого, але згори на башті, наче лицар на бойовому коні, сидів Восток. «Мішка» зупинився як укопаний, поводив стволом, наче принюхуючись, і ахнув осколково-фугасним снарядом.
Пострілом вершника мало не здуло з броні.
– Ох ти ж, твою маму, – чортихнувся Коля і, поправивши шолом, що з’їхав набік, крикнув у відкритий командирський люк: – Кра-а-со-о-та-а-а!
Автомат заряджання брязнув механізмами і за кілька секунд надіслав у ствол танкової гармати наступний подарунок калібром 125 мм.
Повітря знову розкололося від пострілу. Ще один снаряд полетів до мети і за секунду на околиці Широкіного розцвів вогненний бутон. Попадання. Танк заревів двигуном та, викинувши клуби чорного диму, миттєво покинув позицію.
– Замок – Акації!
– На зв’язку.
– Тут наш «мішка» працював. У Широкіному щось горить, стовп диму до неба.
– Замок плюс. Кінець зв’язку.
Соболь, почувши переговори в ефірі, широко посміхнувся.
– От же паразит!..»

Світла памʼять тобі, Коля «Восток». 

Джерело: ТРК Рудана