Історія знає чимало війн. Наприклад, в Україні спільнота у травневі дні традиційно згадує про загиблих у Другій світовій війні, вшановує церемоніями пам’яті тих, хто став для нас героями і прикладом мужності у боротьбі за справедливість.

Для кожного континенту також є знаменні дати, які мають свої назви, й символізують повагу народу до масово вбитих у війнах. В Західній Європі визначним є 8 травня з назвою V-E day (День Перемоги), на Сході Європи на сьогодні маємо дві назви для позначення дня 9 травня: для країн СНД – День перемоги, для України вже протягом двох років 8 травня – День пам’яті, примирення та Перемоги.

В Ізраїлі весняна пора відома відзначенням Дня Катастрофи і героїзму (в перекладі з івриту – יום השואה Іом-а-Шоа – Голокост) – національного дня скорботи, коли євреї згадують про міцність духу. Народ возвеличує тих, хто піднімав повстання проти нацистів і діяв у підпіллі всюди, де це було можливо.

Про це повідомила директор музею «Музей Михайла Мармера» Світлана Піддубна.

15 травня в Музеї культури єврейського народу та історії Голокосту «Музей Михайла Мармера» відбувся захід, присвячений Іом-а-Шоа та вшануванню пам’яті загиблих воїнів у Зоні АТО, в якому прийняли участь викладачі та студенти вищих навчальних закладів і учні місцевих шкіл. А найшанованішими гостями були бійці 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас», що мужньо захистили наше місто, наш спокій. Це було обумовлено тим, що для захисту мирного населення від агресора, батальйон був створений 15 травня 2014 року. Тому саме в цей день у спілкуванні запрошених поєдналося обговорення історії боротьби українського народу за незалежність в минулому та сьогоденні.

Захід розпочався з перегляду відеоролика, у якому було проведено паралелі між фрагментами боїв часів Другої світової війни та військових операцій в Зоні АТО в наш час, аби показати весь трагізм війни, незалежно від її періоду чи місця. Після цього із короткими промовами виступили Андрій Новохатько, Сергій Бондаренко, Денис Зикунов, – бійці 40-го батальйону, які вийшли мужніми героями з важких протистоянь з ворогом, і продовжують діяти далі, аби навчити молоде покоління бути вірним своїй країні й народу.

У теперішньому збройному конфлікті українців з нахабним агресором не обійшлося без втрати життів. Але особливо стає моторошно від того, коли усвідомлюєш, що загиблі воїни ходили по тим самим вулицям, що й ми, дихали тим самим повітрям, що й ми, жили тим самим ритмом міста як і більшість криворіжців, і за життя були невідомі тисячам жителям Кривого Рогу, але загинули, стали героями України, яких більше ніколи не побачать рідні. А решта жителів міста дізналися про них лише після їх смерті…

Аби згадати земляків, які залишили нас назавжди, поіменно, учасники із сумом переглядали їх світлини на екрані. Про кожного із воїнів розповідали їх фронтові друзі: про неймовірні історії героїчних подвигів мужності, витримки, сили, благородності та високої честі. Для запрошених свідків війни це були не просто спогади про людей, які були поряд у найтяжчі моменти, для них це були гіркі спогади про втрату близьких побратимів, найкращих друзів, які назавжди стали історією «незламних».

Щоб увіковічнити ім’я кожного загиблого бійця 40-го батальйону, на традиційне дерево Пам’яті Музею поруч синьо-жовтих стрічок було зав’язано чорні – символ трагедії народу, який не забуває своїх героїв; а у знак спасіння душ, що не повернулися до свого дому, було запалено свічки…