21 вересня 2012 року поблизу села Борщів Київської області урочисто поховали 97 солдатів Червоної Армії.
Бійці знайшли останній спокій у братській могилі на території меморіалу захисникам Києва. Вони обороняли місто у вересні 1941-го, коли фашистська окупація накрила столицю.
19 вересня 1941 року почався відхід радянських військ з міста. Однак протистояння з нацистами продовжилося. Навіть потрапивши в оточення поблизу села Борщів, солдати Червоної Армії боролися, не втрачаючи мужності. Багато з них потрапили в полон, багато загинули. Невідомо, скільки їх ще й досі лежить у полях.
«Київська оборонна операція 1941 року завершилася оточенням радянських військ. На жаль, з нього мало хто вийшов. Більшість солдатів потрапили в полон, – розповів Володимир Дорофєєв, перший заступник голови правління ВГО «Союз«НароднаПам’ять». – Наші втрати тут були чималими. Німці, підіймаючись на аеростатах, виявляли групи наших військ і за допомогою коректувальників знищували їх. Накривали мінометним вогнем та артилерією».
Цей мінометний вогонь добре пам’ятає учасник подій 1941 року, ополченець Адріан Галябарник: «Коли ми вийшли з Києва, то пройшли з боями Бориспіль, Іванків, Бзів, дійшли до села Борщів. Німці постійно накривали нас мінометним вогнем. Йти було майже неможливо. Бої були важкими. У цих болотах та полях полягло багато моїх товаришів».
Солдатів, яких урочисто поховали 21 вересня, повернули із забуття пошуковці Союзу «Народна Пам’ять», зокрема його активні учасники – члени Асоціації молодіжних пошукових об’єднань «Обеліск». Перепоховання 21 вересня – результат трьох років їхньої роботи на території Київського району. Серед похованих є двоє бійців, імена яких удалося встановити.
21 вересня у селі Борщів з самого початку церемонії йшов проливний дощ. Через нього все здавалося чорно-білим, як на старому воєнному знімку. Солдатів поховали за християнським обрядом та з воєнними почестями. Присутні, яких зібралося чимало, прощалися з бійцями квітами та грудкою мокрої землі, кинутою в могилу. Трохи осторонь плакала стара жінка. Напевно це зовсім не дощ був. Це вічні сльози матерів, що так і не дочекалися синів з війни.