Захищаючи нашу свободу та право на щасливе майбутнє, своє життя віддають найкращі доньки та сини України. 7 березня у секторі почесних поховань Центрального кладовища Кривого Рогу рідні, близькі та небайдужі прощалися із Василем Печеніним. У цивільному житті чоловік був порядним сім’янином та перспективним спортсменом, а коли почалася повномасштабна війна – не вагаючись став на захист своєї сім’ї, міста та Батьківщини. 28 лютого серце воїна назавжди зупинилося у кровопролитному бою неподалік Кремінної. Василь врятував побратимів ціною власного життя.

7 березня у секторі почесних поховань Центрального кладовища Кривого Рогу зібралось багато людей сповнених смутку та жалоби, щоб провести в останню путь відважного воїна Василя Печеніна. До початку повномасштабного вторгнення чоловік сумлінно трудився на благо своєї сім’ї та міста. Однокласниця загиблого згадує свого товариша: «Сиділи в школі за однією партою і дружили дуже. Був спортсменом, сім’янином, дуже веселою, хорошою і порядною людиною. А як почалася війна у 2014 році – став справжнім патріотом своєї країни».

Спорт був справжньою пристрастю криворіжця: змалечку Василь займався самбо в стінах ДЮСШ №6. Старший тренер відділення самбо Анатолій Кантур розповідає про вихованця своєї школи: «Батько привів Василя до клубу десь років у шість. Дуже довго він у нас займався під керівництвом тренера Володимира Онищенка. Виконав норматив кандидата в майстри спорту. Як самбіст був дуже перспективний та добре себе проявляв. І людиною був хорошою, веселою та життєрадісною. До всіх своїх спортсменів ставився з повагою. Вдалося із ним поспілкуватися буквально півтори місяці тому, коли він у відпустку прибув. Як виявилося – востаннє. Це важка втрата для усіх нас». 

Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян Василь, не роздумуючи, став добровольцем до лав наших захисників. Уже з 11 березня разом із своїми бойовими товаришами відважно виконував складні та небезпечні завдання. Його побратим за позивним «Велетень» розказує: «Скоро минув би уже рік, як ми із Ваською день-у-день завжди і скрізь були разом. Запам’ятався найкращою людиною у світі. Він патріотом був. Він був молодцем. Він завжди нас підтримував і був дуже обережним. Всього лише два тижні тому його перевели на Луганщину, де він і поклав своє життя за Україну». 

Останній свій бій воїн зустрів неподалік Кремінної 28 лютого. За словами побратимів, тоді в окоп до наших хлопців прилетіла ворожа міна. Василю вибухом відірвало частину кінцівок. Те саме трапилося і з бойовими товаришами, які були із ним. Долаючи нестерпний біль, криворіжець з останніх сил перев’язав своїх побратимів, щоб врятувати їх. Серце героя того дня навіки зупинилося. 

Але пам’ять про нього в Кривому Розі житиме вічно. За проявлену на полі бою звитягу Василь посмертно удостоєний нагрудного знаку «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня. Без люблячої рідної людини залишилися близькі героя, а без батька дві його маленькі донечки. Захиснику тепер назавжди 46.

Джерело: Первый городской Кривой Рог