Сьогодні, 14 червня у Кривому Розі День жалоби.
Про згиблих від ракетного удару 13 червня розповів голова Ради оборони міста Олександр Вілкул:
Корнілов Данило – 21 рік. Навчався у економічному університеті ДУЕТ на 4 курсі. Претендував на диплом з відзнакою. Був активним і життєрадісним, вмів поєднувати навчання та роботу, мав великі плани на майбутнє. У Данила залишилися дружина і маленький синочок, якому всього 1 рік і 3 місяці.
Молоде подружжя Епельман Давид та Оксана – їм було лише 22 роки. Давид – за освітою педагог , торговий підприємець. Оксана – єдина дитина у родині, у 2022 закінчила магістратуру у КДПУ та почала працювати у Криворізькій гімназії №108 вчителем початкових класів та англійської мови. Дівчина працювала з дітками з особливими потребами. Діти дуже любили її. Подружжя мало багато планів на життя та мріяли про власних дітей. Лише третього червня молоді люди відсвяткували річницю весілля. Оксана та Давид завжди знаходили час, аби допомогти ЗСУ, долучались до плетіння маскувальних сіток для військових на фронт.
Толстов Віктор – 23 роки, працював на складських приміщеннях, де зберігалася вода та в які потрапила ракета. У хлопця залишилась мама, сестра та старший брат. Завжди був оптимістом та людиною з добрим серцем.
Спільник Олександр Юрійович – 49 років, робітник з обслуговування будівлі Криворізького навчального центру металургії та машинобудівництва, мешканець п’ятиповерхівки. Як і багато криворіжців – людина робочої професії.
Зінченко Анатолій Анатолійович – 46 років, та Хупацорія Хвіча Надарієвич – 56 років. Прості працьовиті люди, які також загинули під час потрапляння ракети до складських приміщень з водою.
Бабіч Антон 21 рік, Рихель Андрій – 17 років та Кузнецов Владислав –20 років. Троє друзів з одного села – Вільного Лозуватської громади Криворізького району, усі працювали на складі. Андрій – наймолодший серед загиблих, лише у цьому році закінчив школу. Хлопці були веселими та працьовитими.
Таранкова Лідія Сергіївна – 77 років, пенсіонерка, мешканка п’ятиповерхівки. Вона народилася лише наступного року після Другої світової війни і ніколи не думала, що ворог знову, вже в 21 столітті бомбардуватиме мирні міста України.
Денисенков Микола Григорович – 67 років, сторож складу. Від отриманих опіків, несумісних із життям, помер у лікарні.