У День захисниць і захисників України модераторки проєкту рівні у кривому розповіли про про діячку, на честь якої названо колишню вулицю Суворова
Олена Степанів — викладачка географії, громадська діячка, яка стала першою у світі жінкою, офіційно зарахованою на військову службу у званні офіцера.
Степанів-Дашкевич Олена народилася 7 грудня 1892 року в селі Вишнівчик У 1912 році вступила до Львівського університету на філософський факультет, але навчання перервала війна. У 1911 р. належала до таємного пластового гуртка Івана Чмоли.
Опановувала стрільбища з браунінга та рушниці, методами партизанки й нічного таборування, захоплювалася розповідями про героїв визвольних рухів різних народів і це не заважало Олені в навчанні. Особливо в географії. Потім навчалася на історичному факультеті Львівського університету і одночасно «просувала» ідею участі жіноцтва у стрілецькому русі, брала участь у санітарних курсах і військових вправах, поглиблювала знання в наукових гуртках і вдосконалювала свою гру на фортепіано.
Олена Степанів хотіла йти на війну, але їй забороняли, бо вона жінка. Вона знайшла тоді в шафі січової домівки військовий однострій, трохи його перешила і пішла фотографуватися на документи. Фотограф упізнав у ній жінку, її арештувала поліція. Коли її вели вулицями, перехожі гукали: «Жінка-шпигун!». Та в неї були добрі друзі. Остання сотня Володимира Старосольського ще була у Львові, і він визволив Степанівну з поліції, взяв її у свою сотню — і вони вирушили в Карпати.
У серпні 1914 р. вступила до Леґіону Українських Січових Стрільців; як хорунжа УСС брала участь у боях на горі Маківці — героїчні подвиги відважних дівчат (Олени Степанів, Софії Галечко, Ганни Дмитерко) оспівані у багатьох стрілецьких піснях.
Олена Степанів стала першою жінкою серед старшин товариства «Січові стрільці-ІІ».
33 жінки зібралися в жіночій чоті, яку очолила Олена.
Часто ім’я Олена у списках переписували на «Олег», бо не могли повірити, що то не хлопець.
У 1915 році Степанів отримала звання хорунжої й офіційно стала першою у світі жінкою-офіцером. Цього ж року вона потрапила у російський полон.
Шанували та поважали Степанівну за її розум, відвагу та вміння обходитися з людьми не лише полонені австрійські офіцери, а й московські власті, що завідували табором. Очевидець оповідав, що “москалі дуже стережуть Степанівну, бо кажуть, що мужчини йшли на війну з примусу, а дівчина, що пішла добровільно проти Росії, мусить бути справжнім її ворогом”.У жовтні 1918 року, як член Головної управи Української галицької армії, вела таємні переговори з гетьманом Павлом Скоропадським.
Була моделлю для спортивного підручника, марки з її зображенням продавались по всій Європі. Коли вона поверталась з російського полону через Швецію, Фінляндію її зустрічали як кінозірку. Захистила докторську дисертацію у Відні.
Авторка близько 75 праць, в тому числі спогадів «На передодні великих подій. Власні переживання і думки 1912-1914», «Напередодні великих подій» (1943 р.), довідника «Кооперативи здоров’я» (1930 р.), монографії «Сучасний Львів» 1943 р.), нарисів «Промисловість Львова за часів німецької окупації 1941-1944 років» (1946) та «Трудові резерви Львівщини» (1949 р.). Особливо актуальною (ще й можливо, до сьогодні) є книга Олени Степанів «Крим – ключ до Чорного моря», що надрукована була 1943 року у львівському журналі «Дорога».
Ніколи добровільно не покидала свою Батьківщину. Її змушували до того глобальні обставини. На пропозицію товаришів податися у 1944 році в еміграцію відповіла: «Я залишаюся зі своїм народом».
новини Кривий Ріг LIFE