Сенс життя – самопожертва. У Кривому Розі в останню путь провели Ігоря Сінчевського. 4 квітня наш земляк загинув на Донеччині. До свого 35-го дня народження чоловік не дожив пів року.
Подружжя Ірина та Олег – друзі родини Сінчевських. Хресного батька свого сина знали понад 14 років.
«Ігор дуже любив свою дружину і дітей, був взірцевим сім‘янином, щиро любив Україну. Отримавши 19 грудня повістку, він не вагаючись зібрав речі і вирушив на фронт. Це була надивовижу мужня людина, яка не збиралася сидіти в тилу. Коли перебував на Львівщині, все питався: «Коли і куди нас відправлять, чому сидіти без діла?»
Ігор брав участь у контрнаступі наших військ на Запорізькому напрямку, боронив Харківщину, Херсонщину. Як віруюча людина, просив друзів молитися, бо те, що там коїлося, було насправді страшно. Під Куп‘янськом бився із росіянами у ближньому бою. Але і звідти неушкодженим вивів його Господь. Певний час був командиром зенітно-ракетного підрозділу.
«Після цього Ігор потрапив до 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Останній бій прийняв прийняв під Багатирем на Донеччині. Вони вже виходили з позицій, коли пролунав вибух. Скоріш за усе, це був керований мінно-вибуховий пристрій, розповіли нам військові. Так скінчилося життя нашого друга. Ми в житті не знаємо більш прекрасних і відданих людей. Віримо, що він зараз із Богом. Але нам його так не вистачатиме», – втирають сльози друзі.
До війни Ігор працював на Південному ГЗК, доріс до начальника зміни. Це був виклик, на якій він погодився. І хоча дуже переживав з цього приводу, зі своїми обов‘язками справлявся блискуче, – ділиться спогадами знайомий родини Олексій.
«Ніколи в житті не бачив, щоб людина так ставилася до своїх рідних. Стільки позитиву і енергії – це було просто щось неймовірне. Ігоря призвали у грудні 2022 року, тоді ми з ним зустрілися майже випадково. Востаннє я чув його по відеозв‘язку, коли він телефонував дружині. Навіть на фронті він був сповнений позитиву, рішучості, сміливості. Дружині жартома казав: «Не розкисай, якщо розкиснеш, то що мені тут робити?»
Добре знав родину Сінчевських керівник зразкового духового оркестру «Портрет» з музшколи №4 Олег Калюжний. В оркестрі грав старший син Ігоря Андрій, у духовому відділу займалася молодша донька Оля.
«Тато і мама завжди приходили до школи. Останній раз бачив Андрія, коли він був у відпустці. Дуже хороша сім‘я. Без батька нелюди залишили двох дітей, молоду дружину – без чоловіка», – каже музикант.
У Героя залишилась згорьована родина – донька, син і дружина. В їхніх серцях – рана, що навік не загоїться. І пам‘ять, що не сконає.
Джерело: ТРК Рудана