140 років тому почалася промислова розробка Криворізького залізорудного басейну. Більше про історію освоєння Кривбасу «Історичній Свободі» розповів економіко-географ Іван Савчук.

 

– Криворізькі поклади залізної руди знайшли ще наприкінці ХVIII століття. Чому їх розробку почали лише наприкінці ХІХ століття?

– До того часу не було потреби у великій кількості залізних виробів. Панські металургійні підприємства на Поліссі, які були основною металургійною базою України до промислового перевороту, з місцевої болотної руди виготовляли сільськогосподарське знаряддя для місцевих селян.

Доки не було залізниці, головного споживача і каталізатора «промислового перевороту» в Україні, доти не було потреби у великій кількості металу.

І до того, як проклали Катеринославську залізницю, руду возили на волах до Донбасу, де виплавляли сталевий прокат. Адже перший металургійний завод був у Лисичанську поруч із вугільною шахтою. Але він працював саме на болотній залізній руді, яка була панівною в Російській імперії за винятком уральських заводів.

– То чумаки не лише сіль возили, а ще й руду?

– До появи залізниць основні вантажні перевезення здійснювалися річками. А Кривий Ріг знаходиться на доволі значній відстані від водних шляхів. У радянські часи навіть був проєкт перетворення водогінних каналів для Кривого Рогу з Дніпра на судноплавні для барж.

До того, як проклали Катеринославську залізницю, возили саме на волах. І навіть перше підприємство сучасного Донецька, тоді – Юзівки, так само здійснювало перевезення. І стало зрозуміло, що нереально у промислових масштабах перевозити таким способом. Тому проклали Катеринославську залізницю, яка відтоді й до початку бойових дій на Донбасі була найбільш напружена – і в Російській імперії, і потім в СРСР за виключення періодів воєн. Саме маршрут Кривий Ріг-Ясинувата.

– А що, власне, сталося 140 років тому? З чого почався промисловий Кривбас?

– У 1881 році Олександр Поль (український дослідник-археолог, підприємець, землевласник – ред.) привіз у Париж шмат залізняка з Кривого Рогу. Попервах його прийняли за афериста. Бо кількість заліза в цьому шматку була до 80%. Не могли повірити, що може бути така багата руда! Бо тоді ще не були відомі багаті руди кристалічних щитів. Тому не могли повірити.

Але Поль за власні кошти привіз двох французьких інженерів-геологів на місце. Вони взяли проби руди, провели тести на окислення, які дозволяють визначити кількість залізної руди – і переконалися.

А у Франції тоді видобували найгірші оолітові руди – це осадові руди з фосфатами, які дуже шкідливі і важка технологія їх видобутку. А тут – дуже проста, тому що це практично чисте залізо, 20% відходів породи, які не складно вилучити. І почалася «залізна лихоманка» у Парижі. Товариства по видобутку із «Кривий Ріг» у назві зростали, як гриби після дощу. Вони скупили всю землю, привезли відповідне обладнання на волах з Одеси. Пробили перші штольні, перші рудники – «Саксагань», «Дубова Балка» – це початок регулярного промислового видобутку руди. І вже перші партії залізної руди перевершили всі їхні найсміливіші мрії.

Попервах це все доставляли на волах на підприємства Юза на Донбас. А після того, як проклали Катеринославську залізницю, а це було пролобійовано французькими інвесторами, почалося інтенсивне промислове виробництво. Залізниця приносила величезні прибутки, бо це було найбільш гарантоване навантаження у всій Російській імперії. Навіть між Петербургом і Москвою перевозили менше вантажів, ніж залізну руду і кам’яне вугілля між Кривим Рогом і Ясинуватою.

– А що, власне, стимулювало такий бурхливий розвиток залізорудної галузі?

– Два чинники зіграли. Перший – після поразки в Кримській війні Російська імперія зрозуміла, що необхідно розвивати залізничне сполучення. Другим чинником стало вкладення іноземних капіталів, насамперед французьких, у Кривий Ріг.

Французьким інвесторам уряд Російської імперії надавав гарантії закупівель залізничних рейок. І це призвело до різкого зростання виробництва товарної залізної руди. За 20 років, з 1880-го по 1900 рік, обсяг видобутку залізної руди в Україні зростає майже в 10 разів – з 1,4 до 11,9 мільйона тонни. Підросійська Україна в 1913 році посіла шосте місце у світі за обсягами видобутку залізної руди.

У нас тоді склалася унікальна ситуація. Таких місць у світі всього-на-всього чотири, окрім України, де залізняк поєднується з кам’яним вугіллям і доломітами, що дозволяє створити важку промисловість. Бо і в Англії, і у Франції, і в Німеччині це низькоякісні руди.

І були інвестори з Бельгії. А Бельгія тих часів – це як сучасний Кіпр – країна з пільговим інвестиційним законодавством. І це дозволяло залучати капітали з різних країн. Таким чином Німеччина, яка не завжди мала доступ до ринків інших країн, розміщувала свої капітали і в такий спосіб уникала політичного тиску.

Акціонерні товариства давали дуже високі відсотки за акціями, адже було налагоджене дуже швидко виробництво. До того ж акціонери домоглися створення Катеринославської залізниці. І це дозволило вже за 20 років після вкладання перших капіталів відбити всі затрати і перейти на чистий прибуток. Таким чином французькі і бельгійські інвестори від початку ХХ століття отримували чистий прибуток, не вкладаючи нових коштів у видобуток і виробництво. Дрібні інвестори, які були до Першої світової війни, не цікавилися виробництвом. Їм було цікаво отримати відсотки за акціями. І акції криворізьких копалень були цінні у французьких дрібних інвесторів. Бо це було краще, ніж вкладати гроші в банк. Банк давав менші відсотки, ніж акції компаній, які видобували залізну руду в Кривому Розі.

– А чому руду з Кривбасу возили на Донбас, а не навпаки?

– Попервах ціна за пуд залізної руди була 2 копійки. Це були неглибокі копальні. Фактично знімали верхній шар ґрунту і далі було вже чисте залізорудне тіло. Тому спочатку було вигідніше возити руду. Вугілля залягало глибше, ніж залізна руда, і було дорожче. Крім того, вугілля треба було очищати. Натомість високоякісну залізну руду не треба було очищати.

Лише коли перші найбільш багаті руди вичерпалися, видобуток здорожчав, вартість руди стала дорожча за вартість вугілля, почали створювати металургійні підприємства в Кривому Розі. Перші невеликі підприємства були ще до революції, а потужна металургійна промисловість виникла за часів радянської індустріалізації.

– Криворізький залізорудний басейн і Донецький вугільний басейн. Їхня розробка почалася більш-менш одночасно. Але чому Донбас став таким інтернаціональним – туди їхало багато росіян, багато волзьких татар, а Кривбас зберіг свою етнічну одноманітність?

– Це пов’язано з тим, що, з точки зору заробітків, Кривбас не мав такої привабливості. Якщо на Донбасі від початку шахти і платили більше шахтарям, то в Кривому Розі були рудокопи. Вартість робочої сили на Донбасі була дорожчою, тому туди приїздили з різних регіонів. А в Кривий Ріг більше йшли з сусідніх степових районів.

Кривбас – це витягнута жила, якщо брати геологічно. І тому Кривий Ріг найдовше місто України, 126 кілометрів. Це вздовж цієї жили. А Донбас – це широкий ареал, де виходять більш-менш рівномірно поклади вугілля.

– Під час революційних подій 1917–1920 років була спроба створити Донецько-Криворізьку республіку. Спроба невдала, але цікавий сам прецедент. Чи були ще такі випадки, коли державне утворення намагалися створити не на основі національного самовизначення, а на засадах, так би мовити, виробничо-промислових?

– Була така спроба в Конго сучасному. Там в 1960-х роках південна провінція Шаба, де була розвинута гірничо-видобувна і металургійна промисловість, проголосила незалежність. Хотіли створити аналог Донецько-Криворізької республіки – республіку Катанга. Радянська влада звинувачувала в цьому колишніх власників націоналізованих підприємств. Насправді це була племінна боротьба за прибутки. Адже там було 90% експорту всієї країни. І скидання уряду Патріса Лумумби, встановлення диктатури в державі, яку назвали Заїр, а потім повернули назву Демократична Республіка Конго, пов’язане з цими подіями.

Подібна спроба створити державу на базі корисних копалин була і в Бразилії в ХІХ столітті. Спроба окремих штатів, в яких розвинувся тоді видобуток, створити свою державу. І теж ці заколотники були придушені. Зараз цей епізод у Бразилії намагаються мінімізувати і не розглядати як важливу віху. Це була криза, пов’язана з падінням Бразильської імперії. Після того, як імператор зрікся престолу, виникла внутрішня криза, і була спроба створення нової держави.

– Яким було економічне значення Кривбасу для Російської імперії та для СРСР?

– Це була основа залізорудної промисловості СРСР і особливо пізньої Російської імперії. Через те, що розбудовувалися дуже високими темпами залізниці, існувала потреба у великій кількості металу. Крім того, Російська імперія напередодні Першої світової війни проводила модернізацію війська, розбудовувала військово-морський флот. На початку ХХ століття саме український Південь став лідером важкої промисловості Російської імперії. І до Першої світової це був головний осередок виробництва цієї продукції. А важка промисловість в ті часи визначала економічний поступ держави.

– Яку зараз роль відіграє Кривбас в українській економіці?

– Він залишається важливим осередком насамперед експортного виробництва. Кривий Ріг входить до п’ятірки міст України, в яких обсяг промислового виробництва більше ніж 5% від загальнодержавного показника. Слід сказати, що зараз Кривий Ріг виробляє більше промислової продукції, ніж Львів чи Одеса.

Економічні зв’язки, які постраждали через війну на Сході, відновилися певним чином. Поставки вугілля йдуть із Павлограду, а не з Ясинуватої. І металургійні підприємства продовжують працювати. Вони є основою нашої важкої промисловості. І гірничо-металургійний комплекс наразі є другим після сільського господарства експортером в Україні. Тому значення цього регіону залишається винятково важливим.

«АрселорМіттал» – це найбільше підприємство промислове. І це підприємство досі зберігає соціальну складову – утримує дитячі садочки, профілакторії, санаторії і навіть будує житло. Тобто підприємство має великі соціальні зобов’язання. І значною мірою Кривий Ріг залежить від його нормального економічного функціонування.

У радянські часи найбільшим підприємством за кількістю зайнятих в промисловості був «Південмаш». Там працювало майже 20 тисяч осіб. На «Криворіжсталі» працювало 10 тисяч осіб. Але зараз саме видобувна галузь є основною за кількістю зайнятих в Україні серед промислових підприємств. У нас застарілі технології, у нас немає змін в металургії суттєвих, які бажано би мати, а видобуток руди технологічно незмінний з кінця 1950-х років.

– А які перспективи рекультивації циклопічних криворізьких кар’єрів?

– Наразі промислові баланси такі, що найближчих 50 років руду не вичерпають. А рекультивація кар’єрів є. У Кривому Розі навіть створено ботсад на рекультивованому кар’єрі і териконі колишньому. Навіть зроблена посадка лісу, штучні насадження. І досвід таких країн, як Франція, Велика Британія, Німеччина, показує, що рекультивація цілком можлива і реальна навіть за умов незначних фінансових вкладань із боку держави.

Джерело https://www.radiosvoboda.org/a/rokiv-tomu-inozemni-investytsiyi-ta-kryvbas/31459942.html