У Євгенія Гришковця є оповідання «Над нами, под нами и за стенами», де він описує ситуацію з буйним сусідом-міліціонером, який протягом двох років не давав спокою усім сусідам, але з ним вони нічого зробити не могли, тому доводилось терпіти.

«Терпіння» – це український відповідник слову «толерантність». 16 листопада – Міжнародний день толерантності, що урочисто був проголошений «Декларацією принципів толерантності», затвердженою  у 1995 р. на 28-й Генеральній конференції ЮНЕСКО.

Якщо починати розбиратися, що ж насправді є толерантною поведінкою, то, напевно, й цілого трактату не вистачить, але так чи інакше – поняття це в нашому суспільстві є, отже є й вибір – бути терплячим або бути ксенофобом.

Останній термін означає нетерпимість до чогось чужого, незнайомого, незвичного. Причини такої поведінки зрозумілі – незнання та стереотипи. А от наслідки жахливі – дискримінація, злочини на ґрунті ненависті, релігійні переслідування, голокост, геноцид, рабство, расові війни, етнічні чистки. Звичайно, світ б’ється за панування толерантності серед людей, бо інакше усіх чекає погибель.

Проте уміти чи навчитися що називається «терпіти» – справа нелегка. Змушувати себе поважати те, що абсолютно не притаманне власному світогляду, переконанням, смаку частіше призводить до байдужості, аніж до толерантності у стосунках.

Колись Вольтер заявив: «Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку». Вища міра толерантності – це визнати, що є люди, які можуть думати чи діяти інакше, ніж я, і нічого з цим не поробиш, потрібно змиритися та терпіти їх «витівки».

Саме толерантність закликає нас «терпимо» ставитися до сексуальних меншин, до радикалів, до іновірців, до злочинців, до залежних від допінгу людей і тому подібного. Та відомо, що будь-яке терпіння приречене на «вибух» –  якщо людина терпить стиснувши зуби зі злістю, накопичуючи її, то рано чи пізно конфлікт виплесне, як прорив води на плотині, як покіт лавини та збурення з серця.

Єдиний вихід «не луснути» – це зрозуміти поведінку інших, спробувати хоч якось пояснити, чому і задля чого діє наш «антонім». І це, виявляється, найважчим. Категоричність міркування частіше призводить до агресії, конфлікту. Коли суспільство занадто затьмарене кліше, шаблонами, стереотипами, то навряд чи «мужик» зможе потиснути руку «голубому», гот потоваришувати з емо, скінхед співмешкати з іноземцем.

Лише здоровий глузд має вирішувати, коли «стерпіти», а коли не миритися, не пропагувати пасивно-терпиме ставлення до навколишніх подій, наприклад, до порушення прав людини чи маніпуляцій та спекуляцій. Толерантність означає активну позицію людини, із правом розібратися у всьому самій. А от маніпулятори людської свідомості закликають до «лжетолерантності», оскільки людьми, які відносяться до всього лояльно, легше управляти.

На жаль, сьогодні поки що доводиться говорити про зміни консервативної культурної орієнтації на просто байдуже ставлення до культури толерантності. Прикро, що сучасна толерантність все одно розвивається, не «завдяки», а «всупереч». Рецепт знову ж один – повага! Ніхто не може змусити мусульманина їсти свинину, лесбійку жити з чоловіком, демократа полюбити диктатора. Але виховувати у них толерантність – це вже справа честі. І не треба «терпіти» – краще поважаймо одне одного!

специально для Кривой Рог LIFE ко Дню толерантности