21-го жовтня біля с.Степове під Авдіївкою обірвалось життя нашого земляка, добровольця 129-ї бригади Андрія Аніцоя.
55-річний Андрій Анатолійович із перших днів війни пішов добровольцем захищати Вітчизну. Служив старшим сержантом, командиром 2-го стрілецького відділення 3-го батальйону 2-ї стрілецької роти. Криворіжець загинув під час ворожого обстрілу на Донеччині. Він особисто врятував життя чотирьох побратимів.
Віддати останню шану Герою з фронту приїхав побратим на псевдо «Чемпіон».
«Андрій був Героєм до самого кінця. Він був командиром відділення. Коли хлопці вагалися, то казав: «А хто ж захистить нашу державу, хто вборонить наші сім’ї, наші міста? Хто це буде робити, як не ми?» І хлопці йшли за ним, любили його. Андрій і сам був поранений, але іншим надавав допомогу, врятував 4-х хлопців зі своєї роти. Останній бій він прийняв під Авдіївкою, с.Степове. Хлопці 2 тижні мужньо тримали той напрямок, багато наших полягло. Росіяни зосередили там ледь не всю свою армію: артилерію, танки, БМП. Вони зовсім не шкодують своїх людей, то для них м’ясо. Багато їх там залишилось», – ділиться військовий.
З гордістю й болем розповідає про батька син Олександр.
«Тато був прикладом для мене в усьому. Це найкраща людина, яку я знав, чутлива, добра. Нікого не кидав на полі бою. Хочу бути таким, як він. Батько усвідомив свій обов’язок захищати родину й Батьківщину. У 2022-му він будував цех у Маріуполі, і як тільки виїхав звідти, одразу ж подався у ТРО. За 2-3 дні після вторгнення вже став на захист міста. Будував фортифікаційні споруди на Криворіжжі, біля Інгульця боронив підступи до Кривого Рогу, а потім їх перекинули далі, на Запорізький напрямок. Останнім часом тато воював під Авдіївкою, вони у 129-й бригаді тримали оборону на першій лінії», – згадує Олександр Аніцой.
До війни Андрій Анатолійович працював будівельником-монтажником у КБК, будував цехи й заводи. Міг би мати спокійну старість у колі внуків, якби не навіжена орда.
Важко стримувати скупі чоловічі сльози другу загиблого, Олександру.
«Ми дружили з дитинства, тренувалися разом, займалися боротьбою. Завжди були разом, допомагали один одному. Андрюша був кращим із людей, гарним сином, товаришем і батьком. Він уже заробив пенсію, міг би відпочивати і чекати на онуків, але він пішов захищати свого сина і нас усіх, хто не може цього робити. Слів не вистачає, сльози перекривають дихання», – побивається за другом пан Олександр.
У секторі почесних поховань Герою віддали останню шану й військову честь. Священник відспівав воїна, який пішов на вічний спочинок, гідно виконавши свій чоловічий обов’язок.
Вічна пам’ять хороброму захиснику України!
Джерело: ТРК Рудана