У прифронтовому Кривому Розі кожен десятий мешканець нині – втікач від війни. Більшість переселенців з сусідньої Херсонщини.

Про життя в близькій еміграції – у репортажі DW.

У холі Криворізького природничо-наукового ліцею зранку п’ятниці людно – принаймні, як для спекотної середини літа. Попри канікули за шкільними партами пораються у паперах зо два десятки жінок-педагогів різного віку. Тут вони видають атестати про освіту випускникам 9-х та 11-х класів шкіл Херсонщини.

Атестат без випускного

Ще в квітні представники обласного управління освіти й науки побоювались, що отримання атестатів стане проблемою для учнів регіону. В школах тоді квапились закінчити навчальний рік і поспіхом передавали дані понад 16,5 тисяч випускників в єдину столичну друкарню, яка виготовляє атестати. Вести документи на окуповані території ніхто не наважився, тож з 20 червня атестати видають тут, у Криворізькому природничо-науковому ліцеї.

"Кривий Ріг обрали, тому що тут і так опинились більшість наших педагогів", – пояснює начальниця обласного управління освіти і науки Тетяна Юшко.

Вчительки, директорки, завучі, які розподілили проміж собою документи з 457 шкіл 49 громад області, не надто привітні до журналістів. Кореспондента DW вони запевняють, що видають атестати на волонтерських засадах, але більшість воліють не потрапляти на фотографії. Повітряна тривога, що лунає близько 11.00 не розряджає напругу  – в ліцеї немає бомбосховища, тож всі лише нервово продовжують порпатись у паперах.

Херсонських випускників у цю п'ятницю майже немає – ті, хто осіли в Кривому Розі, забрали атестати ще в перші тижні. Зараз приходять переважно самі батьки – приїздять з інших регіонів, а дехто, з ким вдалося поспілкуватися кореспондентові DW, спеціально пробирається через лінію фронту за документами для дітей, аби потім знову повернутися.

Оксана приїхала з Кропивницького Кіровоградської області, де вона знайшла тимчасовий прихисток. За тиждень до війни їй "пощастило" поїхати на відпочинок закордон, жінка досі не наважується повернутись додому в Скадовськ на півдні Херсонської області, що опинився під російською окупацією, – там лишився син, атестат якого вона забирає зараз. До серпня він має якось вибратись на підконтрольні уряду України території, щоб здати мультипредметний тест, та єдиний прямий проїзд через Запоріжжя в ці дні саме закрили через обстріли.

Людмила Татарінова приходить близько опівдня за атестатом доньки Анжеліки. "Я більше за все про випускний шкодую. В 9 класі не було через ковід, в 11 – через війну. А мала ж мріяла про сукню, вальс, все це. Ми як у Польщі в травні були, йшли повз випускний, так обоє і розплакались", – жаліється жінка, поки дончині оцінки каліграфічним почерком вписують у додаток до атестату. "Ми ж після війни обов'язково проведемо для всіх випускний?", – перепитує вона, забравши документ. "Обов'язково", – заспокоюють херсонські педагоги.

Кожен десятий – біженець

Донька Татарінової Анжеліка поки залишається в Польщі – ще не вирішила, де продовжити навчання, пояснює Людмила дорогою до машини.

Сама ж Людмила на початку липня повернулась з-за кордону саме в Кривий Ріг – "місто, довжиною в життя", максимально не схоже на затишні херсонські аграрно-торговельні містечка та села. Та саме це місто не тільки стримало російський наступ на центральну Україну, але й прихистило вже 65 тисяч біженців, розповідає DW голова військової адміністрації Олександр Вілкул. Близько половини з них – херсонці.

Ще в березні місцева влада організовувала евакуацію для жителів північних районів Херсонщини, які потерпали від бойових дій, а в квітні-травні дорога на Кривий Ріг певний час була єдиним маршрутом виїзду з-під окупації для всієї Херсонщини.

Нині Вілкул не без гордощів каже, що кожен десятий у Кривому Розі – біженець. На їх підтримку місто із сьомим за розміром бюджетом в країні не шкодує грошей – переселенці безкоштовно їздять в громадському транспорті, живуть у 86 муніципальних будівлях – гуртожитках та школах, де їх так само безкоштовно годують тричі на день.

Чи не опиняться вони на вулиці восени, коли до шкіл повернуться учні, а в гуртожитки – студенти? Олександр Вілкул обіцяє знайти вихід і надалі забезпечувати біженців житлом, а головне допомагати з пошуком роботи. Почути про найнятих херсонців можна вже на багатьох підприємствах міста – від найбільшого металургійного комбінату ArcelorMittal до швейної фабрики, яку міська влада перепрофілювала на пошиття військової форми.

Сільрада в екзилі

"Мені днями чоловік один у ботанічному саду роботу знайти обіцяв, та поки не передзвонив", – пенсіонерка з Високопілля Марія Ярова з усмішкою розповідає, як час від часу приходить у ботсад збирати сміття та підмітати доріжки – з вдячності до міста, яке прихищає її ось уже третій місяць – а її сприймають за двірника. Та згадуючи про шість тижнів під окупацією, 65-річна жінка зривається на гнівні тиради повні прокльонів. Лише 23 квітня їй та ще 630 мешканцям вдалося виїхати до Кривого Рогу.

За плечима в Марії Ярової 36 років державної служби, у Високопіллі вона очолювала осередок профспілки працівників держустанов. Обласною профспілкою чиновників керує Людмила Татарінова. Нині профспілкові лідерки намагаються тримати до купи херсонське самоврядування в еміграції. "Північні райони Херсонщини постраждали найбільше, їхні мешканці у більшості своїй осіли тут, на допомогу їм, я й приїхала", – розповідає Татарінова.

Ми зустрічаємось на подвір'ї не надто охайної "хрущовки" у Покровському районі на півночі Кривого Рогу. До дверей під'їзду приклеєний аркуш шкільного зошита, на ньому – подяка мешканцям Кривого Рогу за затишок і турботу.

Кімнати на першому поверсі, що не бачили ремонту, здається, з часів будівництва, назвати затишними важко – серед коробок з одягом, дитячим харчуванням, підгузками та іншим гуманітарним крамом якось втиснуті робочий стіл та софа. На стіні поруч з синьо-жовтим прапором висить намальована від руки табличка "Нововоронцовська селищна рада".

"Взагалі то Нововоронцовка – єдиний населений пункт Херсонщини, що не був під окупацією, – з гордістю розповідає секретарка виконкому сільради Олена Бриж, – Але постійно під обстрілами. Південна частина вже фактично знищена".

Ще в березні криворізька адміністрація почала вивозити жителів Нововоронцовки – автобусами, швидкими, а часом і велосипедами. Сільраді мерія виділила ці кімнати під тимчасовий офіс і склад. "Ми продовжуємо опікуватись мешканцями нашої громади і тут, – пояснює Олена Бриж, – Роздаємо гуманітарку, знаємо в кого з волонтерів можна знайти необхідне, допомагаємо з оформленням статусу переселенця чи документами на міжнародну допомогу".

Підраховуючи роздані гуманітарні набори, керівниця фінансового відділу сільради Лариса Найда доходить висновку – до Кривого Рогу переїхало майже 4000 нововоронцовців. Хтось пробує повернутись додому – нині в громаді під обстрілами подовжують жити близько 3000 людей; хтось вже знову приїхав назад – надто неспокійно біля лінії фронту.

До Кривого Рогу дедалі частіше переїжджають і ті херсонці, хто на початку війни поїхав на захід країни чи, навіть, закордон, як Людмила Татарінова. "Всім хочеться бути ближче до дому, а тут наче і рукою подати… Та все одно не поїдеш, тож сидимо й мріємо про контрнаступ. Якби росіян відкинули хоча б за Берислав, от тоді можна було б вертатись", – з надією каже Лариса Найда.

 

Джерело: https://www.dw.com/uk/yak-kryvyi-rih-pryimaie-pereselentsiv-z-khersonshchyny/a-62578195