11 березня навіть криворізьке небо лило сльози: цього дня на секторі почесних поховань Центрального кладовища проводжали в останню путь Олега Рачинського. Чоловік стояв на захисті своєї Батьківщини ще з 2015 року. А коли почалося повномасштабне вторгнення, не роздумуючи повернувся до оборони вже в лавах 17-ї танкової бригади. Брав участь у Херсонському контрнаступі, стримував окупантів поблизу Бахмута. Там же, у надзвичайно складній ситуації, аби вдалося вивести із поля бою поранених побратимів, прийняв весь вогонь на себе. У тому бою, 30 грудня, неподалік Червоної Гори, криворіжець віддав життя.

11 березня у криворізькому Спасо-Преображенському соборі прощалися із гідним сином нашого міста та справжнім Героєм, відважним захисником Олегом Рачинським. Чоловік пішов боронити свою сім’ю та народ ще у 2015 році. Донька Анна згадує ті далекі часи: «Я йому казала: «Тату, ти уже старий». А він мені: «Якщо не я, то будуть помирати молоді». Так і вийшло. Коли молоді люди йшли на передову, то він завжди рвався туди разом із ними. Казав, що їм ще треба жити».

Початок повномасштабної війни Олег застав вдома – був у відпустці. Донька каже: «Як тільки почалося вторгнення 24 лютого, він мені обривав телефон, щоб я виїжджала. Він переживав дуже за нас. А сам уже збирав речі на фронт. Я ще тоді казала, тату, може досить, може пожити уже трішки треба. Відповідав: встигну. Не встиг».

Після 24 лютого чоловік став до лав 17 танкової бригади, криворіжець побував на найгарячіших напрямках фронту. Спочатку гнав ворогів аж до Дніпра у Херсонському контрнаступі. Після, разом із побратимами його перевели на Бахмутський напрямок. Один бойових товаришів на псевдо «Циркуль» згадує свого бойового товариша: «Він був найвеселішою людиною, яку я знав. Він завжди умів підтримати. А я завжди знав, що він може, коли треба, прикрити. Дуже шкода, що ми його втратили. Це людина, завдяки якій ми зараз усі живі. Він на себе прийняв удар. Він вивів «300-х», передав на мою позицію, щоб ми перевели їх далі. І вони зараз живі завдяки йому. А він лишився і взяв весь удар з групою хлопців на себе. Там вони і залишилися. Але під їх прикриттям вдалося врятувати інших наших».

У тому бою на околицях Бахмута поблизу Червоної Гори Олег віддав своє життя заради порятунку побратимів. Сталося це 30 грудня – всього лише за день до 50-річчя нашого героя. Передали землі його у секторі почесних поховань Центрального кладовища. Під час жалобної церемонії зять сказав про свого свекра: «Це була велика людина. Він завжди вірив в Україну та боронив її. Завжди вірив у свою місію та завдання. І загинув, як герой. І ми маємо завжди пам’ятати його, як героя».

Без люблячого дідуся залишилася онучка, а без тата – донька. Вона сказала наостанок: «Був найкращим батьком. Завжди переживав, завжди турбувався. Завжди допомагав. Завжди телефонував. Востаннє – якраз перед тим боєм. Сказав, що перетелефонує. Але так цього і не зробив…».

Висловлюємо щирі співчуття родині полеглого героя.

Джерело: one.kr.ua