Нижня течія Саксагані на мапі 1853 р.
1 – район гирла Саксагані
2 – «Галковський Кут»

На це питання у пабліку Криворізька старовина детально відповів історик Денис Шаталов:

“Зараз у краєзнавців існує консенсус що це або мис, утворений злиттям Саксагані з Інгульцем, або гора поруч, відома за сучасною назвою Тарапак. Але (спойлер) можна аргументовано стверджувати, що під цією назвою розумівся сучасний Галковський Кут.

Доступні на сьогодні джерела дозволяють підважити усталені версії. Назва урочища Кривий Ріг, яке нас цікавить, фігурувала у запорозьких документах лише у зв’язку з Саксаганню: «перешелъ къ рѣчкѣ Саксагани въ зимовникъ, имѣющійся при урочищѣ Кривомъ Рогу», або «с войском из Саксагани от Кривого Рогу завтришний день маршировать имію», чи «в Крывомъ Розѣ вречки Саксаганѣ». Урочище Кривий Ріг на «Генеральной карте Новороссийской и Азовской губерниев…», укладеній у вересні 1778 р. позначене вище за гирло Саксагані, хоча однозначно зрозуміти, до чого відноситься позначка не видається можливим. Ці обставини вказують, що під «Кривим Рогом» розумілося щось відмінне від мису при злитті річок.

Маємо джерельні вказівки що назва Кривий Ріг відносилася до гори (фактично це не гора, а плато), розташованої трохи вище місця злиття Саксагані з Інгульцем (її сучасна назва, Тарапак, походить від прізвища пізнішого власника ділянки). Зокрема, у описі мандрівки Жильбера Ромма (1786) зазначалося, що Кривий Ріг «является деревней, расположенной на небольшой речке Саксагани, которая впадает в Ингулец, протекая у подножия горы, носящей то же название, что и деревня». Васілій Ізмайлов, який побував у поселені у 1799 р. писав про місцеві гори: «онѣ состоять по большой части из аспида, и, хребет их окружает деревню со всех сторон в видѣ криваго рога…». Подібна версія наводилася й понад сторіччя у довіднику «Дѣловой и коммерческій Кривой-Рог» (1914): «Свое названіе Кривой-Рог получил, вѣроятно, от того, что часть его занимает возвышенность и имѣет форму полумѣсяца». У останній цитаті показово, що версія виказується у якості припущення. Бачимо, що за 140 років існування поселення локальна традиція не зберегла точного знання про те, до якого саме урочища відносилася назва. Але і перші автори просто намагалися пояснити якимось об’єктом на місцевості незвичну назву поселення.

Найретельнішим в описі місцевості був академік Васілій Зуєв, який відвідав поселення у 1781 р. Він відзначив: «прїѣхали мы к рѣке Саксаганке […] При впаденїй ея в Ингулец стоит почта Кривой рог называемая. Имя рог здѣсь вѣзде означат каменной мыс, который производит рѣка или своею излучиною, или сходясь с другою; так здесь кривой рог не иное что значит, как мыс вышедшїй между Саксаганом и Ингульцем, который рѣка Саксаган обходит вокруг длиною верст на пять, а между двумя колѣнами не будет и четверти версты, а потому и называется кривым рогом». Але про відповідний описаному за розмірами мис при злитті річок за картографічними матеріалами не йдеться. Втім, приблизно за 7 км вище гирла Саксагані дійсно існує подібний мис, відомий під сучасною назвою «Галковський Кут». Тим не менш, саме мис при злитті річок (фактично відсутній в натурі) вважається зараз «Кривим Рогом»

Відомі на сьогодні схеми та карти із позначенням урочища Кривий Ріг підтверджують цю версію. Наприклад, на схемі відведення наділів з «Журнала исходящих рапортов, ордеров, билетов» (1778) ми бачимо, що під державну слободу осадчика Павла Нагайця (слобода Кривий Ріг) дійсно призначено ділянку під горою. Разом з тим, на схемі стоїть позначка «[у]р. Кривой Рогъ», що віднесена до мису, утвореного Саксаганню. Схематичний прорис русла та умовний масштаб креслення дозволяють ототожнити його з Галковським Кутом. Таким чином це джерело слугує підтвердженням версії Зуєва (у частині опису розмірів мису, протяжність річки вздовж Галковського Кута до регуляції русла становила приблизно 4 км, при перешийку до 200 м). Приблизно там само стоїть позначка урочища і на вищезгаданій «Генеральной карте Новороссийской и Азовской губерниев…»(1778), хоча характерний вигин русла і не відтворено.

Важливо також, що на обох графічних джерелах пошту, біля якої і виникло поселення Кривий Ріг, зображено поблизу злиття річок (де фактично поселення і знаходилося) – у той час як урочище позначене вище за неї по течії. У цій обставині знаходимо суперечність з відомими документами щодо заснування запорозького поштового посту навесні 1775 р. «в Кривом Рогу в Саксагане» [9, с. 97]. Можна припустити, що фактично на місцевості поштовий пост було облаштовано нижче урочища за течією, або ж перенесено з нього після 1775 р. При цьому назва пошти зберіглася («при впаденїи ея в Ингулец стоит почта Кривой рог называемая» – Зуєв писав вже у 1781 р.), фактично забезпечивши «міграцію» топоніму нижче по течії Саксагані. І тоді пізніші спроби ототожнення назви «Кривий Ріг» з горою або мисом при злитті річок біля поселення, які робилися на рубежі XVIII-XIX ст. та з другої половини ХХ ст., були фактично «прив’язкою до місцевості» відомої назви. Однак поки лишаю ці міркування у якості гіпотези; для остаточного вирішення питання необхідний пошук та аналіз ширшого джерельного масиву.

Отже, ситуація із проблемою прив’язки назви «Кривий Ріг» до конкретного урочища демонструє нам крихткість місцевої традиції і локальної історичної пам’яті. Вживана у 1760-ті роки, очевидно як загальновідома, назва урочища вже наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. втрачає розуміння щодо прив’язки до конкретної місцевості, судячи з фіксації у цей період різних версій. Припускаю, що після виникнення поселення назва «Кривий Ріг» вже асоціювалася в першу чергу з ним, маємо випадок «міграції топоніма». Пізніше ж первинна прив’язка назви до урочища, очевидно забувається зовсім – аж до перевідкриття текстів травелогу Зуєва у 1950-ті рр., та початку нового пошуку прив’язки назви до місцевості у 2010-х роках».

Трохи розгорнута версія цих міркувань, із зазначенням джерел та літератури, доступна за посиланням.

Журнал исходящих рапортов, ордеров, билетов, 1778 р. Державний архів Херсонської області. Ф. 14. Оп. 5. Спр. 6.

Фрагмент території краю на Генеральній карті Новоросійської і Азовської губерній 1778 року // Пивовар А.В. Поселення правобережного Запорожжя в 2-й половині XVIII століття. Інгульський степ. Вип. І. 2016. С. 8.