7 квітня на секторі почесних поховань Центрального кладовища Кривого Рогу проводжали в останню путь  відважного захисника Павла Кулєшова. У мирному житті криворіжець сумлінно працював на благо своєї сім’ї та міста. Із перших місяців повномасштабного вторгнення добровольцем служив у лавах 53 ОМБр навідником та заступником командира БМП. Майже увесь цей час разом з підрозділом боронив Донеччину на околицях Бахмута, де 1 листопада і зустрів свій останній бій. Похоронити воїна вдалося лише зараз.

7 квітня на Секторі почесних поховань Центрального кладовища нашого міста зібралися друзі, товариші, рідні та близькі аби віддати останню шану відважному захиснику Павлу Кулєшову. Вони назавжди запам’ятають його надзвичайно товаристськм, чуйним та добрим чоловіком, який був готовий віддати найдорожче заради захисту своєї Батьківщини, народу та сім’ї.  

Ще зовсім юним Павло навчався токарній справі у Криворізькому професійному ліцеї (тоді воно носило назву училища №66). Після його закінчення сумлінно трудився на різних професіях. А у 2017 році пішов служити за контрактом в навчальному центрі Десна, що на Чернігівщині. Там він провів наступні два роки. За цей час навіть приймав учать у спільних навчаннях з підрозділами країн НАТО.

Перервала службу Павла трагічна звістка із дому – у воїна помер батько. Аби не залишати свою мати саму, чоловік повернувся до Кривого Рогу. Влаштувався тут на роботу спочатку оператором АЗС, а пізніше вантажником у мережі супермаркетів «АТБ». Друг та колега загиблого Олександр згадує ті часи: «Ми працювали з ним близько року. Запам’ятаю його як дуже дружелюбного, спокійного та чуйного хлопця. Надзвичайно компанійська та відповідальна людина була. За день до загибелі ми з ним якраз спілкувалися. Як виявилось – востаннє. Тоді він розповів, йому було складно.  Ми всі сумуємо за ним і хочемо щоб усе це було неправдою».

Якраз працюючи в «АТБ» Павло і зустрів свою майбутню дружину. Однак усі плани на майбутнє перекреслило повномасштабне вторгнення росіян. Маючи досвід служби Павло уже в квітні добровольцем став до лав захисників. Був заступником командира бойової машини та навідником-оператором стрілецького батальйону 53 Окремої Механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха.

Майже увесь час Павло разом зі своїм підрозділом провів у селищах навколо міста-фортеці Бахмуту. Повернувшись у відпустку в символічну дату 24 серпня одружився зі своєю коханою. Сестра нареченої Ольга згадує шурина: ««Був досить компанійською, веселою людиною. Дуже добре відносився до моєї сестри, її діток. Зустрічі з ними я назавжди запам’ятаю як досить теплі та радісні. На жаль, вони не встигли нажити своїх спільних. Проте він був дуже добрим чоловіком і батьком.»

Повернувшись на фронт, Павло продовжував стримувати наступ окупантів поблизу Бахмуту. Востаннє його дружина почула рідний голос вранці 1 листопада. Тоді він їй сказав, що передзвонить. Але так цього і не зробив. Того дня воїн зустрів останній свій бій. Комулятивний снаряд з сторони окупантів прямою наводкою влучив у бойову машину Павла, обірвавши його життя. 

Встановити особистість загиблого та передати його остатки сім’ї, аби ті гідно їх захоронили вдалося лише зараз. Без люблячого чоловіка залишилася дружина, двоє її синів 13-ти та 11-ти років залишилися без батька, який був для них прикладом. А 5-річна донечка, зі слів родичів, і досі не знає про трагедію та продовжує малювати загиблому листи.

Ми ніколи не пробачимо окупантам весь біль, який ми відчуваємо хоронячи наших захисників. Висловлюємо слова щирого співчуття усім, хто знав Павла. Вічна пам’ять та слава Герою!

Джерело: one.kr.ua