Легенда за життя:  Богдан Добробабенко з Кривого Рогу удостоєний звання Герой України (посмертно). Відповідний Указ президент підписав 24 лютого.

Наш земляк навіки упокоївся на Львівщині. Його побратими із 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади вважають свого командира унікальною людиною, бо кожен з них завдячує йому життям.

Він дивував своїм спокоєм, почуттям гумору та турботою про підлеглих. Кожного, з ким зустрічалися, знав особисто і називав на ім’я й по-батькові.

Богдан Добробабенко родом із Кіровоградської області, село Седнівка. Цікавився історією, любив село та степи центральної України.

«Хотів бути вчителем німецької мови. Він після школи із золотою медаллю, із цільовим направленням поїхав до Києва здавати екзамени і завалив перший же іспит. Він думав, що в нього ідеальна німецька, але для університету це був недостатній рівень», – розповідає Ірина Добробабенко,вдова командира на псевдо «Ялта».

Після провалу з цим іспитом, Богдан вступив до Луганської академії внутрішніх справ на слідчого. Пізніше, за фахом розпочав службу у Кривому Розі. Де й познайомився із майбутньою дружиною Іриною, яка працювала шкільним учителем.

Вдова зізнається, її завжди дивувало, що її чоловік з повагою ставився до усіх людей, і навіть до тих, із ким мав справу як із порушниками закону.

 «Колись ми тільки почали зустрічатися і хтось такий йде нам на зустріч і каже: «Добрий день Григорович», – я потім перепитую у Богдана хто це, а він відповідає – «Це мій бандит». Або зустрічаємо такого значно старшого пана і він: «Добрий день, Богдане Григоровичу». Я запитую: «А це хто?», – а він мені – «Та це теж мій бандит», – пригадує Ірина Добробабенко.

У Богдана залишилося двоє синів – Іван та Ілля. Розповідають, що батько був вимогливим, але справедливим. Він був і залишається для них великим авторитетом.

Майже 10 років Богдан працював у правоохоронних органах. У 2014-му був учасником Революції Гідності, потім залишив усе і пішов добровольцем воювати до зони АТО. За рік служби виріс до головного сержанта роти.

У 2014-му Богдан Добробабенко з побратимами потрапив у оточення та вирвався із Іловайського котла.

«Наша штурмова група не тільки не була знищена та розсіяна просто так – ми коригували вогонь. Три дні, в оточенні, коригували вогонь наших батарей і Градів, що знищували бойові позиції росіян – тих, які в цей час знищували наше військо на виході з котла», – згадував у 2015-му році Богдан Добробабенко, на той час головний сержант роти у 42-му ОМПБ.

Після демобілізації родина Добробабенка з Кривого Рогу переїхала до Львова. Там Богдан знову підписав контракт із ЗСУ. З першого дня повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини.

«Він зібрав тоді речі о п’ятій ранку. Сказав: «Ілюша – ти за старшого, давай бери все під свій контроль». Дав настанови, що нам треба тепер робити, хто до нас приїде. Наголосив, щоб ми не ображайте маму, слухали маму, щоб все було в порядку» – пригадує син Воїна.

Менше ніж за місяць Богдан залишив службу в іноземному легіоні і вже в середині березня перевівся до бойової 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригада. Яка воювала на Криворізько-Херсонському напрямку.

Восени 2022-го, на правобережжі Дніпра, російські сили опинилися у дуже складних для себе умовах. Сили української армії здавлювали окуповані території по всій лінії фронту, до того ж, головна логістична артерія Антонівський міст, став непридатним для пересування.

Звільнивши Іванівку, Ольгине, а потім Високопілля – ЗСУ практично вирівняли лінію фронту у північній частині правобережної Херсонщини. Це дозволило розгорнути просування у бік Берислава. На початку жовтня було звільнено село Трифонівка, сюди зайшов і підрозділ «Ялти».

Після звільнення Трифонівки – цілями для ЗСУ стали П’ятихатки та Суханове. Командування наказало «Ялті» готуватися до штурму.

 Саме тут, у бою під П‘ятихатками, Богдан зник безвісти.

Побратими думають, що «Ялта» загинув не відразу, а ще відстрілювався із кулемета. Дуже чітко, короткими чергами, прицільно.  Так здебільшого стріляв саме Богдан Григорович.

Через кілька днів після бою, в мережі з’явився телефон одного з бійців, що зник у цьому бою. Колишня колега Богдана Оксана Гончарук почала регулярно дзвонити на цей номер, і одна зі спроб виявилася вдалою, слухавку підняв російський солдат.

«Він запитав мене: «Чого ти хочеш? Кажи, я тобі все розповім, тільки швидко». Я запитала, що вони зробили з тілами загиблих – він відповів: «Ми їх похоронили. Одна велика братська могила, де багато людей та дві маленькі. Ми зібрали тих хто поруч лежав і загорнули їх землею». Після цієї розмови телефон у мережі більше не з’являвся», – згадує пані Оксана.

На початку листопада українські сили звільнили ці території. Частина загиблих лежала просто неба, а частина була похована в братських могилах. Тіло Богдана Добробабенка знайшли випадково. Він і ще один боєць були в окремій від усіх могилі.

Ірина ж впізнала «Ялту» за жетоном та обручкою. Поховали Богдана Добробабенка у Львові ще до результатів аналізів.

На місці бою, що відбувся 19-го жовтня 2022-го – співслужбовці з роти Ялти хочуть облаштувати меморіал. Присвячений загиблим побратимам. Кажуть, такого командира, як Богдан Григорович – більше не зустрічали.

Джерело – Радіо Свобода, ТРК Рудана