Після ракетного удару у багатоповерхівку на Східному на поміч постраждалим прийшли багато небайдужих містян. Серед них був учень 9 класу Микола Береза. Хлопець приходив після уроків і розбирав завали зруйнованого росією будинку.
Тому хлопця вирішили відзначити грамотою, – передає Інформатор із посиланням на сторінку ліцею у facebook.
Микола Береза навчається у криворізькому ліцеї №113 у 9-А класі. Учень входить до складу волонтерів молодіжної громадської організації “Права Молодь” і брав активну участь у ліквідації наслідків ракетного обстрілу у вільний від навчання час. Волонтери розбирали завали в будинку, демонтували пошкоджені вікна та двері, забивали вікна ДСП, прибирали сміття та допомагали службам ДСНС.
Голова Довгинцівської районної у місті ради Ігор Ратінов відзначив Миколу за особисту участь у ліквідації ракетного обстрілу.
“Дякуємо, Миколо, за твою самовідданість, готовність прийти на допомогу, проявлену в екстремальній ситуації! Дякуємо батькам за виховання сина в дусі патріотизму, національної свідомості; прищеплення з юних літ сміливості, рішучості, небайдужості”, – пишуть викладачі.
Джерело: Інформатор
Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo!
Хоч і не розуміють ні чого не розуміють!
Воно не перекладається!
Це навіть не «паляниця». Це якась окрема хромосома з ДНК.
Будьмо! Будьмо – це про те, що ми є, були і будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому.
Будьмо – це воля, це Січ. Це вічний гул і вітер Дикого Степу!
Будьмо! – це УКРАЇНА! Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Червона калина. Це – тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко.
Будьмо – це мис Тарханкут і Карпати. Харків і Суми, і Полтава. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст…
Будьмо, це коли – ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними і чорними нитками…
І під копитом камінь тріснув…
Будьмо – це донати і безпілотники.
Будьмо – це окопні свічки і камуфляжні сітки.
Будьмо – це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо – це українські прапори над гробками.
Будьмо – це наші нерви й наші діти, й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це – наші сльози, наша гідність, честь і гонор.
Будьмо – це лелеки, що вертають навесні з вирію до свого гнізда, до свого дому. І F-16 – з лелеками… чи дай, Боже, й раніше !!!?
Будьмо – це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця. І мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси…
Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром…
Будьмо, це – знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі…
Будьмо – це Ми! Ми – будьмо!
БУДЬМО! БУДЬМО НАВіКИ, БРАТИ І СЕСТРИ – УКРАЇНЦІ !!!?????