Впродовж 11 років художниця з Кривого Рогу Зоя Скоропаденко розбудовує тісні культурні зв’язки з Японією. Нещодавно вона вперше провела у Токіо виставку на знак пошани до однієї з найважливіших подій для японської культури – свята цвітіння сакури.
На виставці «Сакура», котра відбулася у нещодавно збудованому хмародері Хікарія у всесвітньовідомому районі Токіо Шібуя, було представлено картини Скоропаденко та її японської колеги Кіни Сато.
Про це повідомляє пресслужба галереї The Meloy Art.
Скоропаденко почала малювати японські сакури приблизно 10 років тому. А разом з ними – і київські, паризькі та львівські. Щоправда, у період карантину довелося обмежуватися малюванням української вишні, котра росте на французькому городі її мами. Вишню Зоїній родині привезли друзі з Кам’янського.
Однак нагода провести виставку картин сакури у Токіо випала тільки зараз. Тож вперше за три роки Скоропаденко приїхала до японської столиці: малювати і запрошувати гостей у виставкову залу.
«Раніше я майже щороку відвідувала Токіо в сезон цвітіння сакури, прогулюючись вздовж променаду Чідорігафучі, біля палацу імператора, в парку Уено, на березі річки Суміда та Мегуро та в парку Сіндзюку Гьоен, щоб намалювати красу сезону вишневого цвіту вночі. Все зупинилося з Covid-обмеженнями 2020 року, а потім – через війну в Україні. І от нарешті я повернулася до Японії в цю пору», – розповідає Зоя Скоропаденко.
Серія картин Скоропаденко називається «Сакура вночі». Адже ніч – це єдиний час, коли неймовірно красиві сади сакур не штурмують натовпи туристів та пошановувачів прекрасного.
Більшість великих художників минулого, таких, як Караваджо, Рембрандт і Тулуз-Лотрек, малювали при слабкому освітленні. Адже у них не було яскравого штучного світла чи великих вікон. Тож сяйво нічної сакури нагадує нам про давні традиції малювання.
Скоропаденко малює сакуру на чорному папері, використовуючи японську масляну пастель і японську туш. У темряві художниця інтуїтивно використовує тон та напівтон пастелі. У темряві є лише три кольори: сірий, білий та чорний. Решту доводиться вгадувати.
Кіна Сато спеціально для цієї виставки створила серію картин, присвячених сакурі. Мисткиня використовує традиційні фарби: тваринний клей, натуральні пігменти та сажу, а також техніку живопису казеїновою темперою.
Всього художниці представили близько 80 робіт в різних техніках. Виставку відвідали сотні гостей, вона стала однією з найвідвідуваніших галерейних подій Японії.
Серед гостей також були культурний аташе посольства України в Токіо Інна Ільїна, журналісти газети Фукусіма Шімбун та інформагентства Кіодо Ньюз, а також художники з Фукусіми, з якими Скоропаденко пов’язує давня мистецька співпраця.
Вони разом проводили багато спільних виставок у Токіо та Фукусімі, а також японські колеги активно підтримували створення скульптури Скоропаденко The Hope («Надія») в місті Сома (префектура Фукусіма).
Скульптура була створена за підтримки Посольства України в Японії на знак підтримки мешканців Фукусіми, які постраждали від Великого землетрусу 2011 року.
Після глибокого вивчення японської паркової скульптури та культури кам’яних монументів, художниця вирішила, що скульптура має органічно вписатися у довкілля, яке все ще перебувало у стані стагнації після цунамі. А тому вона мала би поєднувати європейську традицію використання бронзи в скульптурі та японську традицію використання природного каменю для монументів.
Скульптура мала символізувати добро та надію. Тому назва прийшла сама собою: «The Hope».
Прототипом став офіційний природній символ Фукусіми – маленька пташка кібітакі (Мухоловка жовтоспинна). Якщо Пікассо створив символ Миру з голуба, то символом фукусімської Надії Сокропаденко стала кібітакі.
Ідея скульптури – пташка, яка прилетіла на забруднені сміттям та ядерними відходами землі, сіла на скелю, несучи з собою надію на відновлення, мир, та краще майбутнє.
Скульптура зроблена так, щоб до неї могла прийти будь-яка людина, яка потребує надії, потримати пташку в руках, і відчути полегшення, надію.
Вирішено було взяти місцевий природній камінь з місцевої річки для бази скульптури. Художниця в цей час в Парижі працювала над створенням бронзової пташки, яка була відлита в історичній ливарні Парижу, де працювали майже всі паризькі митці ХХ та ХХІ століття.
У 2016 році скульптуру було відкрито за участі мера Соми та культурного аташе Посольства України в Японії у центрі міста, на території місцевого коледжу, біля найвідомішого храму коней Фукусіми.
Ще через рік, біля скульптури встановили послання художниці в японській літературній формі хайку. Сьогодні «The Hope» не лише дає надію народу Фукусіми, це ще й пам’ятка українсько-японської дружби, допомоги та поваги.
Коли Директор Національного музею «Чорнобиль» Іван Гладуш дізнався про скульптуру в Фукусімі, то запропонував створити проект подібної скульптури для колекції музею в Києві.
В 2019 році художниця підібрала п’ятитонний гранітний камінь, який був привезений з кар’єру, розташованого неподалік Чорнобильської зони відчуження. База скульптури була встановлена на вході музею. Коли прийшов час встановлювати пташку, сталося неймовірне диво: на тому місці, де художниця планувала встановити бронзову пташку, сів голуб – і сидів, аж доки не принесли його бронзового колегу.
Київська пташка була встановлена і урочисто відкрита 26 квітня 2019 року, під час вшанування Дня пам’яті Чорнобильської трагедії.
Через 8 років після встановлення першої “The Hope” у Фукусімі, префектура почала активно відновлюватися, сьогодні це енергійний регіон з туризмом, активною агрикультурою та промисловістю
Скоропаденко має надію, що її Чорнобильська “Надія” принесе мир та радісне майбутнє багатостраждальній Україні та українцям.
Художниця намагається за допомогою мистецтва привернути увагу до української трагедії сьогодення, і пропонує мерам всіх столиць світу (точніше, майже всіх) встановити українську «Надію» в їхніх містах. Від міста потрібно лише місцевий природній камінь, все решту художниця зробить сама.